Про центр

 

 

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР

«СЛАВУТИЧ»

 

Утворений в серпні 2001 року (свідоцтво Міністерства юстиції Республіки Узбекистан), має свої відділення в містах Ангрен, Алмалик, Нукус і Ташкентській області. Згідно даних органів статистики у 2010 році в Республіці налічувалося близько 100 тисяч етнічних українців. Найбільш компактно представники українського народу проживають в містах Ташкенті, Алмалик, Ангрен, Зерафшан, Навої і Навоїйській області, Фергані і Ферганській області, Бухарі і Бухарській області, Самарканді і Самаркандській області багатонаціонального Узбекистану.

Масові заселення українцями Середньої Азії почалися з 1885 року. Основна причина - пошук земель, придатних для вирощування хліба, ведення городництва та садівництва. Багато з повсякденного життя, побуту і працьовитості українських переселенців було близьким і зрозумілим корінним жителям настільки прекрасного східного краю. Все це сприяло взаєморозумінню та зближенню між ними, зміцненню дружби. Пізніше в 1932-1933 роках стали масово прибувати в Ташкент і інші міста сонячного Узбекистану біженці з України, намагаючись вижити на новій землі. Тисячі українців знайшли в цьому далекому краю притулок і їжу, тепло і турботу узбецького народу. Все це сприяло зміцненню у свідомості більшості прибулих людей можливість відчувати себе, як у себе вдома.

Тисячі українців були евакуйовані в перші роки війни в Узбекистан, де і в цей період з боку корінного населення відчувалися турбота, тепло і увага, які завжди були притаманні узбецькій нації. Жителі Ташкента та інших міст надавали біженцям з дітьми своє житло, ділилися останнім шматком хліба, збирали одяг, взуття, постільну білизну, іграшки для дітей та багато іншого. Все це назавжди залишиться в серцях і вдячній пам'яті, і, звичайно, в генах українського народу.

Імена багатьох українців знайшли своє гідне місце в історії Узбекистану. Це і відомий вчений, географ і мандрівник О. Федченко, в честь якого названо в горах Паміру один із найбільших льодовиків і найбільш високогірна в світі гідрометеорологічна обсерваторія; вчений, хімік, винороб М.Ховренко, іменем якого названо в місті Самарканді один із найбільших в Узбекистані винзаводів; засновник Державного музею мистецтв Каракалпакстана, заслужений діяч мистецтв Узбекистану, художник І.Савицький, що зібрав за своє коротке життя для музею близько 90 тисяч художніх полотен і творів мистецтв Сходу. Тепер музей мистецтв в місті Нукусі заслужено носить його ім'я.

Найбільш активну участь українська діаспора стала брати в усіх сферах життя країни після здобуття Узбекистаном своєї незалежності. За великий внесок у розвиток країни, її економіки, культури чимало українців удостоєні почесних звань, урядових нагород. Українці по праву пишаються Героями Узбекистану: М.Кучерським - керівником Навоїйського МГК у 1985-2008 роках, Л.Заболотько - екскаваторником цього ж комбінату.

Серед нагороджених різними урядовими нагородами і удостоєних почесними званнями, є представники української діаспори: Ю.Анофрійчук, А.Беленко, В.Войченко, І.Галущенко, Н.Дьяков, Г.Костриця, І.Кочмарік, З.Новицький, В.Степура, 3.Соловей, М.Снітко, Ю.Кривенко, А.Петров, В.Бойко.

Великий внесок у розвиток політичної, економічної, соціальної і культурної сфер життя країни внесли також академіки І.Галущенко, О.Єременко, В.Романовський, композитори-музикознавці В.Василенко, В.Гієнко, М.Ковбас; вчені-медики М. Захарченко, Е.Прусс, О.Тарасенко, К.Хрущев; художники А.Євенко, З.Ковалевська. Г.Улько; скульптори Ф.Гріщенко, Л.Рябцев; винахідник Б.Грабовський; народні артисти В.Грійченко, Н.Загурська, 3.Соловей; господарські керівники А.Лелеко, В.Гріщук, А.Возненко, А.Беленко, О.Клименко, Г.Прохоренко, Н.Дьяков, В.Дейнека, М.Костецький і ряд інших.

Значний внесок у розвиток і збереження української культурної спадщини, створення національних культурних центрів та їх роботу, зміцнення іміджу України в Узбекистані внесли: поет В.Костиря, чемпіони світу та Олімпійських Ігор Г.Шамрай. В.Галушко-Дуюнова, О.Руленко, Е.Хілько, організатори і активісти українських культурних центрів С.Мансуров-Коврігенко, Н.Зінченко, В.Бойко, Н.Нужненко, М.Рябошапка, М.Кочмарчік, О.Миронець, Т.Чистопалова, Б.Дудко, І.Білий, Г.Донець, Т.Кожум'ярова, А.Твердохліб, Л. Тарасова, В.Фоменко і ряд інших.

В основі діяльності РУКЦ «Славутич» і його організацій на місцях є подальший розвиток і збереження культурної спадщини, традицій, звичаїв та рідної мови українського народу, взаємодія з іншими національними культурними центрами, зміцнення міжнаціональної злагоди, миру і дружби. З цією метою регулярно проводяться різні культурно-масові заходи, такі як фестивалі вокальної та танцювальної творчості, тижні українського кіно, літературно-музичні вечори, присвячені ювілейним датам днів народження видатних українських та узбецьких діячів культури і мистецтва - Т.Шевченка, Л.Українки, М.Гоголя, А.Навої, Г.Гулям, Х.Алімджана, Зульфії та інших, виставки картин українських художників.

Всі ці заходи проводяться в тісній співдружності з Інтерцентром і низкою національних культурних центрів, творчими спілками і різними громадськими об'єднаннями, державними органами. Така системна і цілеспрямована робота сприяє загальному зближенню і зміцненню взаєморозуміння, взаємозбагаченню культур українського й узбецького народів. Як приклад, слід назвати, проведені спільно з низкою культурних центрів, літературно-музичні вечори, присвячені дням народження і ювілейним датам видатних українських поетів та письменників Т.Шевченка, М.Гоголя, Л.Українки, І.Франка. При цьому, прагнучи зберегти за межами своєї історичної Батьківщини свою етнокультурну самоідентичність, РУКЦ «Славутич» приділяє належну увагу питанням зближення та інтеграції національних культур українського і узбецького народів, більш глибокого вивчення і розуміння мови, історії, традицій і звичаїв країни, що стала для багатотисячної української діаспори справжнім рідним домом. З цією метою регулярно проводяться екскурсії та відвідування музеїв і різних виставок, які сприяють розширенню кругозору, інформації, знань у діаспори про багату культурну та історичну спадщину узбецького народу, його історії. Також стало правилом проведення в співдружності з Інтерцентром, Спілками письменників, композиторів Узбекистану, в Національній бібліотеці Узбекистану імені А.Навої літературних вечорів пам'яті видатних діячів літератури і мистецтва Узбекистану - Г.Гуляма, Х. Алімджана, Зульфії, М.Ашрафі, Т.Ханум, спільних вечорів, присвячених святу Навруз, Дню незалежності Узбекистану і України.

Велику і корисну роботу по збереженню рідної мови, традицій і звичаїв свого народу активно ведуть протягом вже багатьох років два фольклорних ансамблі української пісні «Черемшина» та «Лаванда» - художні керівники Інна Самадова і Ганна Чуба. В їх багатому репертуарі є народні пісні різних часів, які відображають історичні шляхи, події в житті України і її народу, а також пісні про видатних особистостей, красу рідної землі, дружбу і кохання. Вони є незмінними учасниками всіх культурно-масових заходів, що проводяться РУКЦ «Славутич», Республіканським Інтерцентром, Посольством України в Республіці Узбекистан, спільних вечорів і концертів з різними національними культурними центрами, Міським і Районним хокіміятами в парках імені Бобура, М.Улугбека, Г. Гуляма, свята Навруз. Завдяки допомозі з боку Посольства України, учасники ансамблів забезпечені національними українськими костюмами, взуттям, що робить їх виступи більш яскравими і барвистими, дає можливість глядачам концертів на власні очі побачити національний український костюм.

Стала також доброю традицією в роботі РУКЦ «Славутич» активна участь спільно з Товариством дружби «Узбекистан-Україна» в проведенні щорічних різних виставок і конкурсів національної кухні, як правило, учасники завойовують призові місця. Також, ось вже більше 15 років, щорічно для ветеранів Другої Світової війни, які брали участь у визволенні України від фашистів в честь святкування Дня пам'яті і почестей спільно з Посольством України і Фондом «Нуроній» організовуються їх вшанування, святковий обід, концерт, вручення подарунків. У дні святкування ювілеїв ветеранів війни та активістів українських культурних центрів, РУКЦ «Славутич» разом з Товариством Дружби «Узбекистан-Україна» дарують їм узбецькі золотошвейні халати, вручають інші подарунки.

Протягом ряду років РУКЦ «Славутич» згідно з міжурядовою угодою між Узбекистаном і Україною направляє на навчання до вищих навчальних закладів України за рекомендаціями своїх регіональних відділень дітей, що мають середню освіту з числа української діаспори. Багато хто з них, завершивши навчання і повернувшись назад додому, беруть участь в роботі українських культурних центрів, проведення різних культурно-масових заходів. Тісне спілкування і активна участь української діаспори в спільних вечорах дружби з представниками інших національних культурних центрів, спільність поглядів і повага національної культури один одного нерідко сприяють народженню інтернаціональних шлюбів, створенню сімей. Так, член правління РУКЦ «Славутич» Юрій Кривенко - перший заступник генерального АТ «Узбеквугілля» одружений на Марині Ергашевій, Леонід Лукашевич одружений на Рано Абдурахмановій. В цих сім'ях дотримуються всіх національних традицій, обрядів і свят українського та узбецького народів, діти носять українські та узбецькі імена.

Українська діаспора бере найактивнішу участь у всіх громадських і національних народних святах Узбекистану, при цьому належна увага приділяється і святковим дням, існуючим на Україні. Разом з усіма українці також святкують День Незалежності Узбекистану, народне свято Навруз, Новий рік. Українська діаспора урочисто відзначає День незалежності України, день слов'янської писемності і культури, українські свята - Різдво Христове, Святу Пасху, Хрещення Господнє, Святу Трійцю, Преображення Господнє, Різдво Пресвятої Богородиці, народне свято Івана Купалата багато інших. Всеце сприяє взаємоповазі та взаєморозумінню один одного, зміцненню міжнаціональних зв’язківі дружби.

Особливе місце в роботі РУКЦ «Славутич» і його організацій в регіонах відведено традиційному щорічному проведенню та відзначенню в березні місяці Шевченківських днів. Ім'я Тараса Шевченка вже давно стало символом єднання культур українського і узбецького народів. Велике поетична творчість і спадщина Тараса Григоровича IIIевченка, як і твори великого узбецького поета, мислителя Алішера Навої, - творців національних літературних мов, знайшло живий відгук у душі узбецького і українського народів, стало частиною їхньої духовної культури.

У 2000 році на місці майбутнього пам'ятника Т.Шевченку було закладено камінь, а напередодні 2003 року в мікрорайоні, спорудженому українськими будівельниками після землетрусу, за участю президентів Узбекистану і України був урочисто відкритий пам'ятник Великому Кобзарю. Автором пам'ятника став член Правління РУКЦ «Славутич», відомий скульптор Узбекистану, лауреат Державної премії імені Беруні Леонід Рябцев. Одна з центральних вулиць Ташкента носить ім'я Тараса Шевченка.

Про міцну дружбу і глибокі симпатії народів Узбекистану та України також свідчить відкриття з ініціативи РУКЦ «Славутич» пам'ятника Т.Г.Шевченку в місті Зарафшані Навоїйської області. Його ім'ям названо центральний парк міста Зарафшан, що є побратимом Дарницького району міста Києва.

«Українці Узбекистану - це наші українці» - так сказав Перший Президент нашої країни Іслам Карімов під час свого візиту в 1994 році в місто Київ. Ці слова глави держави є підтвердженням заслуг і вкладу українців у зміцнення міжнаціональної злагоди, взаєморозуміння; поваги і дружби між узбецьким і українським народами в ім'я світлого майбутнього Узбекистану і України.