Напередодні Нового 2017 року Український культурний центр «Славутич» за підтримки Посольства України в Республіці Узбекистан та Республіканського Інтернаціонального культурного центру Узбекистану зібрав у ресторані «Берізка» представників ряду національних культурних центрів для проведення вечора дружби «Узбекистан - наш спільний дім».
Головною метою заходу було знайомство людей різних національностей та віросповідань з українською кухнею і народними піснями України. Вечір вів голова Правління Республіканського Українського культурного центру «Славутич» Володимир Федорович Бойко.
Перед гостями виступили фольклорні ансамблі «Лаванда» і «Черемшина» Українського центру. Вони порадували глядачів виконанням фольклорних та жартівливих пісень. З великим успіхом прозвучали пісні М. М. Жербина «Пливе моя душа» та І. Доскалева «На вулиці скрипка грає» у виконанні солістки Театру ім. А. Навої Олени Шавердової, концертмейстер Еліна Емануель.
Для повного відчуття українського колориту духовна їжа поєднувалася з тілесною. На суд гостей для дегустації були подані страви національної кухні: борщ, котлети по-київськи, вареники, холодець з приправами гірчицею і хріном, салати, пампушки з чаєм і, звичайно, бутерброди з салом.
Багата історія формування української народної кухні. На Україні конструкцією місця, де готували їжу, була «вариста піч», - вогнище закритого типу. Тому українська кухня, в основному, використовує прийоми варіння, тушкування та запікання. Навіть козаки, підстреливши дичину, прагнули зварити з неї юшку (бульйон), а не підсмажити на рожні, що більш властиво, наприклад, німцям.
Згодом робилися як м'ясні, так і рибні відвари з додаванням овочів. Слово «юшка» в російській мові пізніше трансформувалося в слово «уха».
Крім того, українська кухня запозичила деякі прийоми з кухонь сусідів, зокрема, обсмажування в маслі, «смаження» по-українськи, що властиво татарській і турецькій кухні. З німецької сприйнято мелене м'ясо («січеники»).
Здавна в харчування українського народу входили як продукти рослинництва, так і тваринництва. Ще п'ять тисяч років тому населення України знало пшеницю, ячмінь і просо. Жито з'явилося пізніше - тисячу років тому. Серед рослинної їжі перше місце споконвіку займав хліб, причому, як на заквасці, так і прісний у вигляді галушок прісного хліба з маком і медом. Пшеничний хліб (укр. «паляниця») випікався, в основному, до свят. В інші дні на столі був хліб житній (від слова «жити»). З пшениці виготовляли не лише борошно, але й різні крупи, з яких варили кутю. З XIV століття стали використовувати пшоно, рис і бобові культури, такі як горох, квасоля, сочевиця, боби та інші.
Завдяки відкриттям в ХVI - ХVIII століттях на Україні великої кількості культурних рослин, страви української кухні збагатилися, розширилися, знайшли різноманітність. Наприклад, у ХVIII столітті на Україні широко розповсюдилася картопля, що використовується для готування перших та других страв, гарнірів до рибних і м'ясних страв. Хоча цей овоч і не став в Україні, на відміну від Білорусії, «другою стравою», його стали використовувати у всіх перших стравах української кухні.
У ХVIII столітті на Україні з'явилися соняшник, гірчиця, що зіграло важливу роль у розвитку української кухні. У той час привізну оливкову олію, безумовно, було замінено соняшниковою. З гірчиці теж виготовляють олію. Крім того, вона є чудовою приправою до холодцю та інших м'ясних холодних і гарячих страв.
Вельми різноманітним меню зробило розведення великої рогатої худоби, полювання і рибальство.
Часто уживаним продуктом в українській кухні є свинне сало у всіх видах. Використання його є надзвичайно різноманітним. У їжу сало вживається сирим, солоним, копченим, смаженим і є жировою основою багатьох страв, переважно святкової кухні. Сало перетирають з часником і сіллю, отримуючи живильну масу для бутербродів.
Перші українські кухарі з'явилися в монастирях, князівських дворах і в багатих родинах, тобто приготування їжі стало спеціальністю з необхідною майстерністю. Вже в XI столітті в Києво-Печерській лаврі серед ченців було кілька кухарів. Кухарі в монастирях широко використовували яйця. Вони застосовувалися не тільки для приготування яєчні і омлетів, але і в релігійній випічці до свят і як добавка в різного роду солодкі, борошняні, сирні і яєчно-фруктові страви.
З часом з Середньої Азії на Україну завезли шовковичне дерево (шовковицю) і кавуни, з Вірменії - кукурудзу, помідори і стручковий перець, які почали вирощувати на півдні України і широко вживати в їжу.
З роками розширився асортимент напоїв. У XIV столітті з'явилася горілка. На її основі роблять численні настоянки. Кустарним способом виготовляють самогон на основі цукру і різних фруктів, овочів і ягід. Поширена варенуха - алкогольний напій на основі горілки або самогону, меду і прянощів.
З давніх пір на Україні поширене виноробство, спочатку в південних областях країни. Певну популярність отримало українське бренді (коньяк).
Остаточно українська кухня, яка вона є сьогодні, сформувалася лише у XIX столітті, коли з'явилися помідори та інші овочі. Сині баклажани, що раніше вважалися «бусурманськими» і в їжу не вживалися, а також цукровий буряк, з якого почали виробляти цукор, значно збагатили народну кухню. Цукор став доступний більшості населення за рахунок його дешевизни. Він значно розширив асортимент, у меню з'явилися солодкі пудинги, каші та інші страви.
Українську кухню ні з якою іншою не сплутаєш. В цьому переконалися присутні гості різних національностей, які, безумовно, покуштувавши запропоновані українські страви, порівнювали їх зі стравами свого народу і, звісно, з чудовими стравами узбецького народу, які безсумнівно припали до смаку всім, хто живе багато років в Узбекистані, незалежно від національності та віросповідання.
МИКОЛА ДИНЬКО
голова Ташкентського Обласного відділення Українського культурного центру «Славутич».
